Декоративно-прикладне мистецтво в житті людини

ДЕКОРАТИВНО  - 

ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО

   

У   ЖИТТІ   ЛЮДИНИ

                                                                      Марчук Олена Євгенівна

                                         вчитель

образотворчого мистецтва

                                                                      ЗОШ  1-111 ступенів №4

                                               м.  Городок

   

“Барви мистецтва”
А вічності дзвін знов лунав на світанку,

Крізь тумани століть у квітучім серпанку,

Що є на Вкраїні незмінне багатство –

Це наше барвисте народне мистецтво.

І казковим орнаментом квітне хрестик, низинка,

Білосніжним мереживом, мов павутинка.

І барвінкове суцвіття  просте  в тім серпанку,

В молодій чудовій святій вишиванці.

А у розцвіті барв з колоритом чудовим

Народився яскравий килим народний.

Ось. Різьблена таріль, скринька та топірець –

Шкріблякові нащадки донесли до нас.

У прикрасах тонких відчувається дзвін,

У прозорих струмках відбивається він.

І нема в цій красі ні межі, ані краю.

В ній священна любов в низ посланні із раю.

Хай цвіте, хай усюди примножиться рясно

Неозоре яскраве народне мистецтво.

Хай чарівність його назавжди окриляє,
Хай квітує красою народне багатство.

          Народне декоративно-прикладне мистецтво стало невід'ємною частиною нашого духовного багатства. Творчість народних майстрів завжди набувала широкого визнання в нашій країні і за кордоном. А причина цієї всенародної уваги й любові до різноманітного доробку народних митців полягає в демократичній і гуманістичній природі народного мистецтва, яке виражає творений століттями чуттєво-практичний досвід поколінь, показує їхнє розуміння найголовніших закономірностей і фундаментальних цінностей життя. Нас завжди приваблювала й приваблює краса і доцільність творів народного мистецтва. Специфічний зміст їхньої образності завжди знаходив собі найвиразнішу в художньому відношенні та найлаконічнішу - в технологічному форму, яка найбільш повно доносила ідею твору. Нашу увагу не може не привертати шанобливе ставлення майстрів до матеріалу, з яким їм довелося працювати. Воно завжди співвідноситься зі ставленням до природи, розумінням непорушного зв'язку з нею. Народні майстри впродовж віків освоювали секрети технічної майстерності, формотворення, орнаментування, розвитку художніх образів, що надавало витворам народного декоративно-прикладного мистецтва життєствердного характеру, збагачувало яскраву й лаконічну мову мистецтва, запозичену у світі природи, у скарбниці фольклору, в народних звичаях та обрядах. У своїй сукупності ці особливості формували в людей високі патріотичні почуття, оптимістичне ставлення до життя, проявляли риси національного характеру у творах митців. Діалектичне розвиваючись у межах специфіки своїх видів і жанрів, народне мистецтво ніколи не було ізольованим, відособленим від загального художнього процесу доби і, за всієї повільності та поступовості розвитку, залишалося актуальним, співзвучним його прогресивним і демократичним ідеям. Сьогодні вся актуальність народного мистецтва зростає на нових засадах історичного розвитку, що забезпечує повноцінне художнє і водночас інтенсивне розкриття прихованих у його суті можливостей.

        Народне мистецтво стало загальнонародним надбанням, значення його виходить далеко за межі суто мистецтвознавчих компетенцій та оцінок. Воно невіддільне від завдань побудови нового демократичного суспільства і формування нової особистості.

            Народне декоративно-прикладне мистецтво внаслідок своєї специфіки покликане внести в життя момент гри, прикрасити, розважити, формувати світогляд через ті естетичні почуття, які народжуються в людей від практичного користування справді художніми речами, від споглядання їх як частини природи і навколишньої реальної дійсності. Тому воно є найважливішим компонентом і етапом у вихованні естетичних смаків і формуванні внутрішнього світу дитини. Крім того, народна образність синтезує в собі духовну і матеріальну творчість як цілісну і нерозривну, яка склалася історично і вивірена віками.

        Народна творчість – це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, явище соціально зумовлене. Як і інші форми суспільної діяльності і свідомості, зокрема філософія, мораль, релігія, політична, правова ідеологія, народна творчість розвивається під впливом конкретної історичної дійсності.
       Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності народу — поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво. Народна творчість існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Усі її види об’єднує основне — пізнання та відображення трудової і духовної діяльності людства, його історії, побуту тощо, хоча кожен із них має певні особливості функціонального призначення, матеріалу, засобів вираження.
        У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво — широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне становище і середовище, створене людиною. До нього належать такі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, декоративно- оформлювальне, театрально-декоративне.
        Людина старається прикрасити своє оточення. Вона оздоблює візерунками (узорами) предмети побуту, житло, середовище, в якому живе. Оздоблюванням предметів займається окремий вид мистецтва — декоративне мистецтво. Отже, декоративне мистецтво — це вид образотворчого мистецтва, твори якого є узорами або предметами, художньо оформленими. І одні, і другі служать для прикраси, наприклад, вишивка — це узор, яким прикрашають одяг, а вишита серветка чи розмальована ваза — це предмети, які і самі прикрашені узорами.
  Слово «декоративний» походить від латинського слова «прикрашаю» (decoro).
        Декоративне мистецтво виникло в період первісно-общинного ладу в кам’яну епоху, коли люди дуже примітивними узорами стали прикрашати посуд, зброю, одяг. Першим прикрасам вони надавали магічного значення. Кожен елемент в орнаменті мав своє символічне значення, ще декор показував ступінь заможності власника, його соціальний статус. Декоративне мистецтво — це мистецтво достатку, мистецтво розкоші.
        Народне декоративне мистецтво України розвивалося у двох основних напрямах — домашнє художнє ремесло й організовані художні промисли, пов’язані з ринком. Ці дві форми йшли паралельно, тісно переплітаючись між собою і взаємозбагачуючись, кожна історична епоха вносила свої зміни. Природні багатства України, вигідне географічне і торгівельне положення сприяли розвиткові домашніх ремесел та організованих домашніх промислів.
        Сьогодні декоративне мистецтво — це багатогранне художнє явище. Воно розвивається у таких галузях як народне традиційне, професійне мистецтво і самодіяльна творчість. Ці галузі багатозмістовні і далеко не тотожні. Між ними існують тісні взаємозв’язки і суттєві розбіжності.
        Народне прикладне мистецтво — це народні художні промисли, які являють собою товарне виготовлення художніх виробів при обов’язковому застосуванні творчої ручної праці.
       Між прикладним і декоративним видами є проміжний вид: декоративно-прикладний, що поєднує в собі ужиткові і функціональні якості об’єднано-просторової конструкції та художні експресії відповідного декору.
       Види декоративно-прикладного мистецтва — головна структура одиниці морфології.
    Це — художнє деревообробництво,

·       художня обробка каменю,

·       художня обробка шкіри і рогу,

·        художня кераміка,

·       художнє скло,

·       художнє плетіння,

·       в’язання,

·       художнє ткацтво,

·       килимарство,

·       вишивка,

·       мереживо,

·        виготовлення виробів з бісеру,

·       емалі,

·       а також меблів,

·       посуду,

·        хатніх прикрас,

·        іграшок,

·       одягу,

·       ювелірних виробів.

 Усі вони відносяться до декоративно-прикладного мистецтва. Кожний з видів унікальний за специфікою матеріалів, технологічним процесом обробки, за художньо-композиційними закономір­ностями структури образів.

    Твори декоративно-прикладного мистецтва перебувають під впливом духовної наповненості часу. Вони пов’язані як з матеріальною, так і з духовною культурою, відповідають не тільки рівню економіки та техніки свого часу, але й духовному світосприйняттю людей, яким вони служать. Ось чому не тільки образотворче, але й предметне мистецтво може розвивати гуманні почуття, повагу до людини та її праці, виховувати дух демократії і добра.
       Діти серед творів декоративного та прикладного мистецтва а також дизайну та архітектури знаходяться 24 години на добу, особливо городяни. Середовище активно впливає на них.
        Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції — пізнавальну, комунікаційну, естетичну.

Головні завдання викладання декоративної композиції:

1.    Завдання декоративної композиції — розбудити в дітях ту божественну іскру творчості, яка закладена в них від природи. Допомогти їм усвідомити себе і своє прагнення творити.

2.    Формування у дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності, художнього пізнання світу та його образної оцінки. Це передбачає наявність таких якостей, як відчуття краси та гармонії, вміння помічати прояви естетичного у повсякденному оточенні та усвідомлювати його.

3.    Формування знань і уявлень про декоративне мистецтво, його історію та роль у житті людей, розуміння мови різних видів декоративного мистецтва.

4.    Розвиток здібностей до декоративної творчості, вміння створити орігінальну декоративну композицію того чи іншого виду декоративного мистецтва, оволодіння основними можливостями художніх матеріалів та різних видів технік декоративного мистецтва.

       Завдання педагога показати дітям мистецтво в речах які нас оточують, навчити робити відбір, давати естетичну оцінку творам. Навчити учнів в оточуючих речах і декоративних творах бачити задум автора — художника прикладного та декоративного мистецтва чи дизайнера, відрізняти ексклюзив від прмислових виробів, які тиражуються.
      Надзвичайно велику нагрузку в декоративній композиції несе ритм, особливо в орнаментиці.
        Колір. Велику роль в створені творів декоративного мистецтва займає колір, особливо психологічний аспект, виражений у властивостях кольору. В практиці декоративно-прикладного мистецтва колір завжди служить засобом, за допомогою якого художник виражає своє світосприймання і почуття, викликає зворотні емоції у глядача. Колір грає роль метафори, тобто характеризує зображення через порівняння схожості з чимось подібним.

Роль народної творчості та декоративного і прикладного                   мистецтва в естетичному розвитку учнів.

       Не можливо переоцінити роль народної творчості та декоративного і прикладного мистецтва в естетичному розвитку дітей.
       Декоративне і прикладне мистецтво — це перше, з чим знайомляться діти, прийшовши в цей світ. Перші іграшки, колиска, потім іграшки скадніші, одяг, дитячі меблі, предмети побуту, посуд. Світ речей, що створюється художником як розумне і цілісне середовище, що не пригнічує людину, а служить їй, здатний естетично підвищувати і формувати здорове світосприйняття, правильні естетичні уявлення. Завдання художника — створювати таке художнє середовище, яке приносило б людині радість, допомагало жити, працювати, почувати себе творцем і хазяїном, а не рабом речей.
      Народне мистецтво іграшки (ляльки-мотанки), сучасні різноманітні іграшки, і промислові, і в авторському виконанні, це в першу чергу декоративне мистецтво. Воно виховує, розвиває, радує, розважає, готує дитину до дорослого життя. Найкраще, що дитина може зробити з іграшкою, це її зламати; ламаючи її, вона вивчає матеріал, з якого іграшка зроблена, вивчає світ. Потім діти навчаються створювати декоративні композиції з різних матеріалів.
       Декоративне мистецтво повинно сприяти естетичному вихованню дітей, розвивати їх уяву, індивідуальний смак, будить творчу активність. Одною з відмінних якостей будь-якого виду мистецтва є умовність. В декоративному мистецтві умовність находить свою особливу форму. Велика увага приділяється можливісті стилізації природних мотивів, пропорційністі деталей та ритму його складових елементів. Один і той же природний мотив зображений на тканині, склі, кераміці чи папері, матиме своє рішення, свою особливу стилізацію тих самих форм природи. Отже, художник, маючи певні асоціації, створює абсолютно умовний образ, підпорядкований призначенню виробу і його матеріалу.
       За народним та прикладним і декоративним мистецтвом не потрібно далеко ходить, воно тут, поряд з нами, довколо нас. До нього настільки звикаєш, що його присутність перестаєш помічати, але відразу помічаєш відсутність, як відсутність повітря.
       В аспекті зазначеного проблема радикального поліпшення емоційно- естетичного і духовно-морального виховання диктує такий розподіл акцентів завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні та художньо-розвиткові були б провідними стосовно навчальних. Адже саме вирішення художньо-розвивальних завдань передусім формує рівень художньо- творчої свідомості особистості, що й визначає ступінь залучення її до глобальних культурогенних процесів. З огляду на викладене, мету художнього виховання засобами народної творчості та декоративної композиції в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

Переоцінка цінностей декоративного мистецтва в пострадянський період.

       Розвиток українського декоративного мистецта неможливо розглядать поза загальними процесами в нашій країні: економічними, політичними. Процеси в декоративному мистецтві невід'ємні від кардинальних соціально- економічних та ідеологічних змін, які відбуваються в Україні. Економічні та політичні негаразди вплинули і на прикладне та декоративне мисецтво.
       На початку 1990-х років культура і мистецтво позбулися ідеологічного пресингу, але водночас і будь-якої державної підтримки, теоретичної бази функціонування та розвитку за нових умов. Економічний спад не створює умов для розвитку декоративного мистецтва. Великого удару зазнало декоративно-прикладне мистецтво, коли закрились підприємства легкої прмисловості: (склозавод, керамічний завод, шовкові комбінати). З українського ринку зникли речі декоративно-прикладного мистецтва українського виробника, їх замінили дешеві китайські та турецькі вироби.
       Художники, які працювали на підприємствах легкої мромисловості, стали співпрацювати з галереями, виконувати приватні замовлення: розписувати меблі, розробляти ексклюзивні вази до конкретного інтерєру, керамічні рельєфи, розмальовувати стелі в приватних будинках та квартирах — все, що забажає замовник.
       З виникненням нової української буржуазії міняються пріоритети в декоративному мистецтві, аскетизм в побуті перестав бути бажаним, як і пролетарське походження при кар'єрному рості. Невизначеність в політичному напрямку і невпевненість в економічній стабільності змушує декоративне мистецтво відірватися від стін орендованих прміщень, бути мобільним — таким, яке можна транспортувати. В приватних будинках та квартирах мобільність не є критерієм, там розписують стіни на різну тематику. Певну специфіку в замовлення вносить церква.
       На сьогоднішній стан декоративно-прикладного мистецтва України впливає те, що за радянської влади художників виховували як борців ідеологічного фронту комуністичного режиму. Творчі спілки були створені для повного контролю над митцями (спілка художників України заснована 1938 року, спілка дизайнерів — 1987 року). Художні матеріали продавались тільки членам спілки. Реалізувати свої твори через художні салони мали право тільки члени спілки та професійні художники, роботи яких приймала худрада спілки художників України. Виконувати творчі замовлення можна було тільки через спілку художників.
       Оскільки ще за царської Росії Україна позиціонувалась як велике село, акценти при вивченні народного, декоративного та прикладного мистецтва розставляються на сільський стиль. Хоч різні види ремесел більше всьго розвивались в містах, потім вони були перетворені на артілі з обов'язковою більшовицькою цензурою. Популяризується народний одяг і предмети побуту селян; костюми, інтер'єр, ювелірка та інші предмети побуту знаті та міщан залишаються осторонь, їх вивчає лише вузьке коло спеціалістів.
       І тому нема нічого дивного в тому, що політичні лідери сьогодні, щоб показать свою належність до українського народу, дружно одягають вишиванку з костюму українських селян, не тому, що не знають костюм міщан і знаті, а тому, що переконані — основна маса українців не впізнає в іншому костюмі український.

Час прийшов повернутися обличчям до декоративного мистецтва. Мистецтво — це культура народу.

        Мистецтво стародавнього Єгипту ми сприймаємо як цільне, не ділимо на монументальне, декоративно-прикладне та інше, так само — стародавньої Греції, Риму, Київської русі, — це надбання культури народу. Поділ на види мистецтва умовний. Художники — і професійні, і аматори — роблять те, що підказує їм їхній геній, незалежно від того, до якого виду мистецтва зарахують їхній твір. Так М. А. Врубель створив роботи із майоліки, В. І. Мухіна — скляні вази, вона дала поштовх розвитку радянської скляної пластики малих форм, К. Малевич — керамічні сервізи, П. Пікассо — кераміку і гобелени, Сальвадор Далі — меблі та ювелірні вироби. Художники італійського відродження — ті всі були майстрами на всі руки: робили і живопис, і скульптуру, і ювелірні вироби, і інше.
     Як колись, так і зараз художникам цікаво працювати в різному матеріалі.